«Молода людина року – 2025» - Сергій Волков

Учасник обласного конкурсу «Молода людина року – 2025» у номінації «Нескорені: сила духу та звитяга Донеччини» Сергій Волков

Я, Волков Сергій, вступив до лав Національної гвардії України 28 лютого 2022 року, у віці 18 років. Однак війна для мене почалася значно раніше. У 2014 році, коли мені було 11, я зустрів війну у Слов'янську. Під час окупації рідного міста я на власні очі бачив насильство та розбій. Бачив, як невідомі люди у формі ставили гармати біля мого будинку. На попередження моєї бабусі, що в будинках знаходяться літні люди та діти, вони направили на неї зброю. Мабуть, саме тоді я і зрозумів, що в майбутньому маю стати на захист своєї Батьківщини та обороняти рідну Україну.

Із початком повномасштабного вторгнення я не міг стояти осторонь, тому в перші дні війни пішов до місцевого ТЦК. Мене зарахували до лав Національної гвардії України, а згодом направили на навчання, де я здобув дуже цікаву професію – сапер.

Сапер – це не тільки про розмінування, це і про бойові виходи. Є в мене одна історія. Виконували ми завдання – підійти якомога ближче до ворога в «сіру зону», по якій планувався ворожий штурм. Нам було необхідно провести мінування місцевості. Коли ми пройшли 50 метрів від місця вивантаження, по нас розпочався ворожий обстріл. Нам пощастило, що поруч були покинуті маленькі траншеї, у яких ми й змогли перечекати обстріл. Незважаючи на все, що коїлося довкола, наступної ночі ми вирушили на позиції, де були наші хлопці. Окрім амуніції та зброї, яку брали із собою, ми також захопили багато окопних свічок, які вже закінчувались у хлопців. Згодом, перечекавши обстріл, ми вийшли в «сіру зону» під прикриттям наших побратимів. Щойно ми почали встановлювати міни, знову розпочався обстріл, та, попри все, ми виконали всі завдання. Наступного дня ми дізнались, що ворожий штурм провалився завдяки мінуванню та хлопцям, які тримали позиції.

Хоч на початку було важко, але усвідомлення, що я став частиною спротиву нашого народу та маю змогу допомогти своїй країні, давало силу рухатись далі. Згадуючи перші бойові виходи та емоції, які охоплювали в той момент, мені було ніяково, бо я не розумів, що там відбувається насправді. Мені пощастило, і я дякую за те, що поруч зі мною були побратими, які підтримували, наставляли та надихали мене на відважні вчинки.

Багато спогадів вже є у мене. Вони різні – емоційні, повчальні, сумні та веселі. А є й ті, якими я пишаюся.

Пам'ятаю, як у 2023 році за селом Ківшарівка ми з побратимом після виконання завдання виходили з позицій і почули, що в траві хтось є. Підійшли ближче й побачили пораненого з іншої бригади. Ми встигли надати йому першу допомогу, витягнути з позицій до найближчого укриття та викликати евакуацію, яка доставила його до лікувального закладу.

Війна – це не тільки про відвагу та героїзм. Буває інколи, як у кожної людини, і відчуття страху. Але треба опанувати себе, треба рухатись далі заради нашого майбутнього, заради вільного життя.

СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!