Кожна держава прагне виявити себе і свою сутність у національних символах, якими є герб, прапор і гімн, 28 червня 1996 року була прийнята Конституція України, де в статті 20 визначено: «Державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України І Державний гімн України».
До Дня незалежності України продовжуємо серію публікацій, присвячену державній символіці.
До найбільших святинь будь-якого народу належить гімн. Це ті слова і музика, які змушують кожного підійматися при перших же акордах, з трепетом в душі слухати ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни, кличе до високого й світлого. Є такий символ і в українців - це гімн «Ще не вмерла Україна».
Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді її роль виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. З тих часів поширюються пісні релігійного змісту. В них возвеличуються Божа Матір, Господь, святі. До найпоширеніших видів старовинної гімнової пісні належать кантати, що виконуються хором, триголосні псалми, короткі похвальні речі на честь Богородиці та святих.
Перед боєм з монголо-татарською ордою на Калці 1223 року руські дружинники співали «З нами Бог, розумійте язици». Також як гімн звучала з вуст українських воїнів перед Грюнвальдською битвою 1410 року бойова пісня «Богородзіна дзевіца», що була у той час спільною для народів Польщі і Литви.
У період козацької історії на перший план виходять пісні-гімни, що прославляють подвиги цієї суспільної організації. Особливо популярною була спочатку «Нуко, хлопці, до зброї». Пізніше поширилися такі, як «Пісня про Байду», «Ой, на горі, там женці жнуть», «Засвистали козаченьки», які набули великої популярності.
Коли у 1848 році у Львові стає до влади Головна Руська Рада, вона приймає за національний гімн вірш отця Івана Гушалевича «Мир вам, браття». На Закарпатті тоді ж Олександром Духновичем був написаний гімн «Я русин єсть і буду». Та саме в ті часи, у другій половині XIX століття, точніше
у 1862 році, у Києві з’являється вірш відомого етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». За ці поетичні рядки 23-річного Чубинського вислали в Архангельську губернію через «шкідливий вплив на розум простолюду». Але вірш все ж надрукували у львівському журналі "Мета".
Цей текст сподобався композиторові Михайлу Вербицькому і він написав до нього музичний супровід. Вперше пісня зазвучала у селі Млині (сьогодні це територія Польщі), де жив автор музики М. Вербицький (молодий священик). А перший її запис відбувся у жовтні 1910 року в Кельні на фірмі Gramophon. Солістом був український оперний співак Модест Менцинський. Цей запис зберігся та дійшов до наших днів.
Звісно, в часи Радянського Союзу пісня «Ще не вмерла Україна» була під забороною як «буржуазно-націоналістична».
Вперше в радянському контексті публічно гімн України заспівали Василь Жданкін, Віктор Морозов та Едуард Драч. Це сталося 24 вересня 1989 року на головній сцені фестивалю «Червона рута» у Чернівцях.
1 грудня 1991 року музична редакція національного гімну «Ще не вмерла Україна» була затверджена Державним гімном нашої країни.
6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України». Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучить «Ще не вмерла України і слава, і воля».
З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав слова, затверджені законом.