«Молода людина року – 2025» - Катерина Шаповалова

Учасниця обласного конкурсу «Молода людина року – 2025» у номінації «Серце, віддане Донеччині» Катерина Шаповалова

Мене звати Катерина. Я народилася та виросла в селищі Велика Новосілка на Донеччині, в родині грека та українки. 

Мій професійний шлях розпочався у бібліотеці рідного селища. Планувала - тимчасово, але залишилась надовго. Ще до початку повномасштабної війни ми почали співпрацювати з міжнародними організаціями, що дало змогу перетворити бібліотеку на сучасний соціокультурний простір. Для громади, яка з 2014 року жила поруч із війною, це був не просто заклад культури - це був острівок стабільності, місце сили, підтримки й надії.

Після 24 лютого 2022 року, як і багато земляків, я була змушена залишити дім. Прихисток знайшла в Кропивницькому. Незважаючи на те, що бібліотека була в простої, я продовжувала працювати віддалено - інформувала жителів громади про евакуацію, гуманітарну допомогу, підтримувала зв’язок із читачами та колегами. Згодом долучилася до міжнародного проєкту на базі обласної бібліотеки для юнацтва ім. Є. Маланюка — вже як волонтерка. І хоч сама була внутрішньо переміщеною особою, допомагала донеччанам адаптуватися до нових умов життя та інтегрувати у приймаючу громаду.

У межах Кіровоградської обласної інформаційної платформи «Україна єдина від Карпат до Криму» мала змогу розказати про Донеччину, про своє рідне селище - Велику Новосілку, яке стало східним форпостом і не давало окупантам упродовж 3 років прорватися до Запоріжжя. Згодом долучилася до форуму «Осмислення. Цінності та історії стійкості», присвяченого внутрішній силі українців. Такі виступи не лише підтримували мене саму — вони давали голос і силу моїй громаді в новому місті.

У 2023–2024 роках втілювала низку міжнародних ініціатив: «Бібліотеки — бійці інформаційного фронту», «Валізка з книжками», «Мережевий бібліотечний шелтер». Завдяки цим проєктам були оновлені книжкові фонди в прифронтових бібліотеках рідної громади. Цією діяльністю не просто зберігала структуру — я не втрачала зв’язок із своїми людьми, зміцнювала усвідомлення, що наша громада жива.

Навесні 2024 року увійшла до складу молодіжної ради при Донецькій облдержадміністрації. Я вірю: майбутнє України та Донеччини — за молоддю. За рік каденції долучалася до стратегічних сесій, офлайн- і онлайн-зустрічей, працювала у фокус-групі «Посилення впровадження молодіжної політики в Донецькій області», брала участь у втіленні проєкту «Молодь Донеччини: Молодіжна хвиля». Ця діяльність ще раз переконала: молодіжна політика — це не формальність, а інвестиція у майбутнє, і ми справді здатні й можемо змінювати країну на краще вже зараз.

На початку 2025 року завершила бібліотечну кар'єру, але залишилася працювати в рідній громаді вже в новому форматі. Наразі працюю у селищній військовій адміністрації. Основна частина моєї діяльності пов’язана з комунікацією з мешканцями, які розкидані по всій Україні. Через соціальні мережі та інформаційні ресурси громади я щодня допомагаю доносити важливу, своєчасну й достовірну інформацію. Кожен другий мешканець пише на сторінки із власною історією, проханням або болем. І важливо не просто відповісти — а правильно відреагувати, направити й обов’язково знайти рішення. У прифронтовій громаді це ключова точка комунікації між владою та людьми. Я намагаюся бути тією, хто не лише чує, а й діє. Бо точно знаю, в час війни інформація — це ресурс, який рятує, підтримує й об’єднує.

Хтось мудрий сказав: «Те, що я добре справляюсь, не означає, що мені не важко…». Тож, коли в тисячний раз пропускаю крізь себе біль війни, від'їзду, хвороби та історії кожного мешканця громади, — розумію, що по-своєму важко кожному з нас. Але, продовжуючи працювати з громадою та спілкуватися з неймовірно освіченою, вмотивованою молоддю, я кожного дня переконуюся: як би важко не було – ми справляємось, ми не опускаємо рук! Ми мріємо, працюємо і боремося! І саме це — дає надію на майбутнє!