«Молода людина року – 2025» - Олександр Підобід

Учасник обласного конкурсу «Молода людина року – 2025» у номінації «Нескорені: сила духу та звитяга Донеччини» Олександр Підобід

Я - Олександр Підобід, народився у 2000 році в Бахмуті і проживав у селищі Хромове Бахмутського району. У 2018 році здобув професію кухаря-кондитера. До 2019 року працював кухарем у ресторані японсько-мексиканської кухні у центрі Бахмута.

У 2019 році вирішив піти на захист Батьківщини та вступив до лав ЗСУ, підписавши контракт. Мене направили в Десну для проходження базової загальновійськової підготовки, після чого я потрапив в одну з найкращих бригад ДШВ – Миколаївську 79-ту ОДШБр. Я завжди мріяв стати десантником. Там я починав зі звичайного стрільця штурмової роти, і ми почали злагодження в складі підрозділу. Наші командири передали нам свій бойовий досвід, завдяки їм я навчився більше, ніж в учбовому закладі: тактиці в наступі та в обороні, тактичній медицині, саперній справі, стрибкам із парашутом.

У 2020 році ми вирушили на ротацію в зону ООС/АТО до Красногорівки для виконання бойових завдань. Мене призначили старшим стрільцем. Це були перші емоції, перший бойовий досвід, облаштування позицій, копання окопів, інколи були перестрілки з ворогом. Пробувши там пів року, ми виїхали назад на ППД до Миколаєва. Відпочивши, ми знову продовжили навчання.

На початку літа 2021 року нас знову відправляють на ротацію в зону ООС/АТО, цього разу до Луганської області, в район Щастя. Набувши досвіду на попередній ротації, ми вже знали, з чого починати працювати та до чого бути готовими: розвідка та цілодобове спостереження за ворогом, облаштування позицій та окопів. Я був командиром розрахунку великокаліберного кулемету. Так пройшло літо, осінь та зима, а потім ми зустріли новий 2022 рік. Якби ми тільки знали, на що він для нас обернеться…

У 2022 році, приблизно 18 лютого, ворог почав активні провокаційні дії, обстрілюючи по всьому фронту зі ствольної та мінометної артилерії щодня. Розвідка доповідала про скупчення російської техніки та особового складу, і ми вже знали, що треба готуватись. Настала ніч 24 лютого, було тихо. Я заступив на чергування о 3-й годині ночі. О 4:54 я відчув, як за моєю спиною світиться весь фронт та чути гудіння. Я зрозумів, що почалось. По нам відпрацювала касета «Граду», ми відійшли на запасні позиції та чекали на противника. Світало, і було видно, як ворог стирає все навколо, почались бої за опорні пункти. Ворог нас відтискав, десь нам вдавалось відбити штурмом, але все одно відходили з втратами. Ми отримали наказ відійти до Сєвєродонецька. Прибувши туди та відпочивши після тяжких кількох днів боїв, ми почали заходити на штурм населених пунктів біля Сєвєродонецька. Після невдалих спроб ми зайняли вигідні для нас позиції в Сєвєродонецькому лісі. Цілий місяць ми його обороняли, не даючи ворогам пройти до міста, і дуже вдало давили їх як тарганів, які продовжували лізти.

У травні нас перекинули на оборону Зарічного Донецької області. Ми тримались 6 днів та були вимушені відійти через кількість втрат. Я отримав легке осколкове поранення лівого плеча та контузію, і поїхав на лікування до шпиталю в Краматорську. Після лікування направився до Миколаєва для проходження реабілітації та ВЛК. ВЛК визнала мене обмежено придатним до служби в аеромобільних військах, після чого мене перевели до 61-шої ОМБр для подальшого проходження служби. На цьому мій бойовий шлях у 79-й ОДШБр закінчився.

Мій бойовий шлях у 61-й ОМБр

Взимку, на початку 2023 року, я прибув до Черкас, де була 61-ша ОМБр. Там познайомився зі своїм новим командиром. Я потрапив у новостворений взвод снайперів. Ми почали набирати людей та готуватись до виконання бойових завдань. У березні ми направились до Чернігівської області для оборони кордону. Рік ми виконували завдання на кордоні, там я познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка стала для мене янголом у цьому темному світі.

У 2024 році нас відправляють до Донецької області для виконання бойових завдань на Авдіївському напрямку. Я та 3 моїх побратимів вирушили на передню лінію, там ми пробули 2 дні. Двоє побратимів отримали тяжкі поранення ніг, і ми були змушені відійти. Сама бригада тримала позиції тиждень, через велику кількість втрат бригада вийшла.

Влітку ми поїхали в Рівне на полігон для відновлення бригади. Після відновлення поїхали в Сумську область для виконання бойових завдань на Курському напрямку у Суджа. Пробувши там деякий час, я перевівся в інший підрозділ наприкінці 2024 року і служу там по теперішній час. Наразі я старший солдат, командир відділення БПЛА, готуюсь до наступних виконань бойових завдань.

Я багато чого втратив за час війни: дім, побратимів, друзів. Але й багато що знайшов: чудову дружину, яка стала для мене підтримкою та опорою, новий дім, нових друзів. Продовжуємо далі працювати задля перемоги.

СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!