«Молода людина року – 2025» - Валерій Вольський

Учасник обласного конкурсу «Молода людина року – 2025» у номінації «Громадський діяч року» Валерій Вольський

Мене звати Валерій Вольський.  Я народився у 1993 році в шахтарському містечку Українськ на Донеччині — в регіоні, який навчив мене тримати удар, не зраджувати себе і завжди шукати світло навіть у найтемніші часи.

Я — громадський діяч, волонтер, молодіжний працівник, фасилітатор, військовослужбовець.

Мій шлях — це історія любові до свого краю, боротьби за справедливість і віри в силу громади.

У 2014 році мені було всього 20 років. Я щойно отримав диплом магістра за спеціальністю «Фінанси та кредит» і планував майбутнє. Але замість реалізації планів — війна. Російська агресія перевернула моє життя. Я повернувся до Українська і став волонтером. Не з обов’язку — з поклику серця. Волонтерство стало моїм диханням.

Ми створили ініціативну групу, яка допомагала людям, що тікали з тимчасово окупованих територій. Підтримували військових, зупиняли спроби дестабілізації у місті. Це був час, коли ідентичність стала викликом.

Бути українцем на Донеччині означало бути сміливим. Боляче було бачити, як друзі переходять «на інший бік». Але я не зрадив. Часом було страшно — ворожі погляди, зради знайомих, так званий «референдум». Та я не мовчав. Моя любов до України бере початок ще з першого класу -  мама свідомо віддала мене до школи на рік пізніше, щоб я навчався українською мовою — це стало першим кроком до мого усвідомленого українства.

У 2016 році я став співзасновником та головою громадської організації «Країна вільної громади», основною метою якої є активізація мешканців громад через реалізацію проєктів соціальної дії. Наша команда зосередилася на розвитку молодіжних ініціатив у малих громадах, формуванні активного громадянського суспільства, поширенні ідей екологічної свідомості, культури, спорту та участі молоді у прийнятті рішень. Я став головою організації. Моя роль — не командувати, а поєднувати, надихати, будувати містки.

Ми почали з малого — навчання, тренінги, пошук ідей. Один із головних напрямків — робота з молоддю в малих громадах. Там, де відчувається нестача ресурсів, ми створюємо простори сили.

Я пройшов навчання в Британській раді та став фасилітатором програми «Активні громадяни». За кілька років наша організація провела понад два десятки заходів: екологічні акції, фестивалі, культурні дні, молодіжні турніри, освітні події.

Наш пересувний  простір «Гілка» став символом росту, змін, руху вперед. У ньому були музичні студії, гуртки, інтеграційні зустрічі. Ми допомагали не лише словом — під час пандемії COVID-19 шили маски, доставляли продукти, підтримували тих, хто найбільше потребував.

У 2022 році планували відкриття молодіжного простору «Гілка», проведення фестивалю, новий баскетбольний майданчик, мурали…  Але 24 лютого знову змінило все. Війна прийшла вже на всю територію України. Ми не втекли — ми діяли. Частина команди евакуювалась, але ми не зупинилися.  Хтось залишився в місті, хтось виїхав, але все одно це була команда, і ми працювали.

26 лютого 2022 року ми відкрили волонтерський центр «Українська рука допомоги». Там надавали допомогу переселенцям з гарячих точок — ліки, їжа, одяг, гігієна.  Ми розподілили напрямки роботи, і кожен координував свою гілку. А загальна картина роботи була на мені. Я координував напрямок взаємодії з донорами, подавав заявки, шукав спорядження для військових. Ми трималися. Ми були командою. Ми були світлом у темряві. Центр працював до березня  2024 року.

На жаль, наразі моє рідне місто тимчасово окуповане. Частина нашої команди, зокрема і я, була змушена евакуюватися до Чернівецької області. Але наша діяльність не припинилася — у грудні 2022 року ми відкрили молодіжний простір «Гілка» у новому місті, де продовжили проводити заходи, інтегрувати молодь з різних регіонів, підтримувати спільноти, будувати нові партнерства. У 2024 році ми відкрили ще один молодіжний простір «Гілка» у Чернігівській області. Ці ініціативи стали символом єдності, взаємопідтримки та сталості нашого руху.

Ми не просто створюємо приміщення — ми формуємо спільноти, розширюємо горизонт можливостей, даємо молоді голос. Я на кожному заході розповідаю про свою Донеччину — про людей, які не здалися, які творять добро попри біль.

З 2022 року і до сьогодні наша команда провела понад 140 заходів у різних містах України, і за цей час вона суттєво зросла — до нас приєдналися нові активні учасники та партнерські організації.

У 2025 році я завершив навчання заочно та здобув другу вищу освіту — магістр соціальної роботи, бо знаю, що і зараз, і після Перемоги країні потрібні ті, хто допоможе зцілити рани — не тільки фізичні, а й душевні.

Нині я — військовослужбовець, доброволець. Але не перестаю бути громадським діячем. Війна не знищила нашу ідею, вона лише додала нам глибини. Я продовжую координувати організацію, підтримую команду, розвиваю мережу, надихаю інших. Бо знаю, що справжнє лідерство — це не про статус, а про здатність вести вперед, коли важко всім.

Моя мета — щоб в кожному місті України з’явилась своя «Гілка» як символ сили, єдності й надії. Щоб кожен хлопець чи дівчина з маленької громади знали, що вони важливі і їхній голос має значення.

Я народився на Донеччині — і вірю, що вона стане прикладом для всієї країни. Бо Донеччина — це не лише про шахти, війни та втрати. Це — про незламність, гідність, про людей, які тримаються разом і творять майбутнє.

Разом — до Перемоги.