«Молода людина року – 2025» - Вікторія Чумакова

Учасниця обласного конкурсу «Молода людина року – 2025» у номінації «Захисник правопорядку» Вікторія Чумакова

Мене звати Вікторія. Я з міста Словʼянськ. Це місто — частина мого серця, моїх спогадів і сили. Ще з дитинства я мріяла стати поліцейським. Мене захоплювала думка про справедливість, про те, як одна людина може змінити життя іншої на краще, допомогти, захистити.

Я дивилася на людей у формі з щирим захопленням — для мене це були герої. І твердо вирішила: колись я теж одягну форму, щоб стояти на стороні добра.

У 2021 році я вступила до Харківського національного університету внутрішніх справ та почала свій шлях до реалізації дитячої мрії - стати поліцейським.

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, життя кожної людини в Україні змінилося назавжди. Ми почали цінувати прості речі: дім, безпеку, родину. Для мене це стало ще одним підтвердженням, що я обрала правильний шлях — бути там, де найбільше потрібна.

Під час навчання в університеті я долучилася до волонтерського руху. У той непростий час, коли війна торкнулася кожного, ми плели маскувальні сітки для військових, передавали необхідне на фронт, підтримували родини переселенців, допомагали, чим могли. Це був мій внесок у спільну боротьбу, мій спосіб підтримати наших захисників і захисниць.

Зараз я працюю у сфері ювенальної превенції - щодня допомагаю дітям залишатися в безпеці, знаходити підтримку й вірити в себе навіть тоді, коли світ навколо здається нестабільним.

Моя робота — це більше, ніж просто професія. Це поклик серця. Це вміння слухати, розуміти й підтримувати найвразливіших - тих, хто ще тільки починає свій шлях у житті. І в цей час, коли війна змусила багатьох дорослішати передчасно, моя місія стала ще важливішою.

Моє захоплення спортом — це мій спосіб зберігати витримку. Тренування допомагають мені бути сильною фізично і морально. Це час, коли я перезавантажуюсь і нагадую собі, що кожен новий день — ще одна можливість стати кращою.

Війна - це випробування, яке не обираєш. Це біль, тривога, розлука з близькими, але й водночас — сила, єдність, витримка. Я бачила, як змінюються обличчя людей, як діти починають мовчки розуміти набагато більше, ніж мали б. Та попри все — ми не здаємось. Ми тримаємось.

Моя історія — це історія про віру в дітей, про боротьбу за майбутнє, про любов до рідного міста, яке тримається попри все. Я знаю, що попереду ще багато викликів. Але я впевнена — разом ми все подолаємо.