«Молода людина року – 2025» - Владислав Єщенко

Учасник обласного конкурсу «Молода людина року – 2025» у номінації «Нескорені: сила духу та звитяга Донеччини» Владислав Єщенко

Я - Владислав Єщенко, народився у День незалежності України у 1998 році. Доброволець окремого 104 батальйону оборони міста Бахмут, військовий сапер, ветеран російсько-української війни, втратив зір при виконанні бойового обов'язку. Засновник та головний виконавчий директор БО «БФ Побачимо Перемогу», блогер із медійним псевдо samurai on the way.

Нагороджений Орденом «За Мужність» III ступеня.

У 2014 році, через окупацію Горлівки, разом із сім'єю я був змушений покинути рідне місто. Здобув будівельні професії: маляра-штукатура  та монтажника гіпсокартонових конструкцій, мріючи про повернення додому.

Згодом, у 2021 році, знайшов своє покликання у гуманітарному розмінуванні, працюючи демінером в організації HALO Trust на Донбасі. Паралельно навчався в Українській інженерно-педагогічній академії та планував у вересні 2022 року вступити до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

З початком повномасштабного вторгнення вирішив добровільно стати на захист рідного краю. 4 березня 2022 року з'явився до військкомату, приховавши свої наміри від рідних, і долучився до інженерно-саперного взводу окремого 104-го батальйону територіальної оборони міста Бахмут (військова частина А7270). Під час розмінування протипіхотних мін ПФМ-1 у Богданівці, що під Бахмутом, сталася самоліквідація одного боєприпасу, здетонували всі 84 міни, переміщені до спеціально відведеного місця для контрольованої ліквідації. Це була чиста випадковість, а не помилка чи необережність. Потужний вибух боєприпасів безпосередньо біля обличчя призвів до тяжкого поранення, внаслідок якого я втратив обидва ока та майже повністю слух.

Через десять днів, які я провів у комі, прийшовши до тями, дізнався, що сталося зі мною. Почув, що такі травми не лікуються, тому треба було шукати вихід. Мій власний нелегкий шлях відновлення, що охоплював тривалий збір документів та пошук програм реабілітації, виявився надзвичайно важким. Усвідомивши, що я не єдиний, хто втратив зір внаслідок поранення, я почав підтримувати інших постраждалих побратимів. Ділився власним досвідом, консультував їх та підказував, куди звернутися за допомогою.

Це розуміння надихнуло мене на створення благодійної організації «Побачимо Перемогу». Сьогодні ми надаємо допомогу військовим та цивільним, які внаслідок мінно-вибухових травм повністю чи частково втратили зір. Активно використовуємо соціальні мережі для поширення інформації про наші нові соціальні проєкти та власні експерименти. Моя діяльність спрямована на поширення інформації, збір коштів та допомогу побратимам у відновленні зору або проходженні реабілітації. Такою є моя історія сьогодні.

У 2023 році на українському онлайн-кінотеатрі «Київстар ТБ» вийшов документальний фільм «Реалії війни. Побачити перемогу». Це велике документальне інтерв’ю сапера, який втратив зір внаслідок мінно-вибухової травми та заснував Благодійний фонд «БФ Побачимо Перемогу».

У кожного українця незламність всередині. У мене, Самурая, є шлях. Я пішов на війну у віці 23 років. Поранення, а також втрата зору та слуху спіткали мене вже у 24 роки. Вийшов із коми та прийшов до тями 19 серпня, а 24 серпня зустрів свій день народження у реанімації, наодинці, в повній темряві. Нікого не бачив та не чув…

Сьогодні мені 26 років, я головний виконавчий директор БФ «Побачимо Перемогу», який влаштовує на роботу ветеранів з інвалідністю. Поки в мене був зір, я не бачив стільки можливостей та перспектив, скільки відкрилося мені після його втрати. Кожен сьогодні вирішує для себе: він існує чи живе. Якщо ви живете, то треба це працювати заради когось чи чогось. Вибір за вами.