Сьогодні ми завершуємо цикл історичних матеріалів до Дня Української Державності, в яких йдеться про події, що відбувалися на теренах нашої області та зміцнювали фундамент незалежної української держави.
«Всесоюзною кочегаркою» полюбляли називати Донецьку область за часів СРСР комуністичні вожді. Ця назва навмисне впрягала в якесь принизливе ярмо технократії та «гвинтиків» кількамільйонний край з його яскравою історією й унікальними багатовіковими традиціями. Та найобразливішим для донеччан у назві «кочегарка» було повне ігнорування тоталітарною владою ролі й інтересів людей, що населяють міста і селища області. Тож не випадково Донеччина наприкінці 80-х років ХХ століття стає епіцентром шахтарських страйків і національно-патріотичного протестного підйому, що згодом набуває рис справжньої боротьби найактивніших представників українського народу за повалення тоталітарної комуністичної системи й за утвердження Української державності.
Шахтарі сказали комуністам: «Годі!»
Наприкінці 1980-х років на акції протесту й незгоди з умовами праці і життя виходять шахтарі міст Донеччини. Їхні маніфестації відбувалися на тлі занепаду й стагнації, яку дедалі гостріше відчувала провідна галузь економіки краю - вугільна. Зношеність основних фондів вуглепрому на той час сягнула 40 відсотків, і проблеми підприємств, а з ними й соціальної інфраструктури, набували незворотного характеру.
Літо 1989 року. Страйкують шахтарі Донеччини
До робітничого руху, що почався зі страйків і пікетів шахтарів, вливається дедалі більше колективів, які через масові протестні акції протесту сподівалися привернути увагу влади до кризи у промисловості й соціально-побутовій сфері. 15 липня 1989-го почала страйкувати шахта «Ясинуватська-Глибока». За кілька днів протести охопили майже половину шахт регіону: з наявних у тодішній УРСР 286 вугільних шахт страйкували 203 із загальною чисельністю страйкарів у 120 тисяч осіб. Поступово, вслід за сходом України, до страйкового руху підключилися три західні області - Волинська, Тернопільська, Львівська - та трудові колективи Києва.
Масові заворушення шахтарів уперше за кілька десятиліть завдали відчутного удару по командно-адміністративній системі СРСР, оскільки робітники відкрито продемонстрували, що їхні інтереси розходяться з інтересами комуністичної партії. Страйкоми на тривалий час стали центрами супротиву спочатку компартії, а після її заборони і проголошення Незалежності України у 1991 році – опору корумпованій чиновницькій номенклатурі, що продовжувала зберігати вплив і гальмувала демократичні перетворення у країні.
Шевченкове товариство: дух оновлення і змін
Наприкінці 80-х років на арену суспільно-політичної боротьби з закорузлою «радянщиною» виходить Донецьке обласне Товариство української мови імені Т.Г.Шевченка. ДонТУМ як антипод компартійної системи вперше витримало випробовування нових, як на той час, технологій руйнації шляхом створення організацій-клонів (тодішня спроба Донецького обкому компартії створити альтернативне «Общество родного языка» врешті-решт провалилася). Згодом цю ж технологію, як і цинічний тролінг, буде застосовано опонентами й для дискредитації Народного руху України. ДонТУМ був, по суті, першим у регіоні масовим громадсько-політичним об’єднанням - попередником Руху з майже ідентичними йому статутними й програмними настановами. Зрозумілими для всіх були основна ідея і спрямованість товариства - збереження, підвищення авторитету, розвиток і реальне розширення застосування української мови в усіх сферах життя суспільства.
Початок організованої роботи ДонТУМ прийшовся на 14 січня 1989 року, коли у приміщенні актового залу головного корпусу Донецького університету відбувся 1-й етап установчих зборів обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. 2-й етап установчих зборів відбувся 22 квітня 1989-го у приміщенні Донецької обласної філармонії - вже після загальноукраїнських установчих зборів товариства 11-12 лютого 1989 року у Києві.
У період «оксамитової революції» 1990—1991 років, що був позначений найбільшою агітаційно-пропагандистською та просвітницькою активністю, Донецьке обласне Товариство української мови налічувало майже 1500 зареєстрованих членів і понад 2000 активних прихильників, 60 міських об’єднань і осередків.
Як перша масова громадська організація Донеччини, ДонТУМ став благодатним середовищем для створення низки інших громадських організацій — жіночих, дитячих, наукових, за інтересами, а також громадсько-політичних рухів. Згодом, з утворенням Всеукраїнського товариства «Просвіта» та низки інших об’єднань, регіональні активісти ДонТУМ продовжили діяти у межах «Просвіти», Народного руху України, у жіночих організаціях, творчих спілках, в Українському культурологічному центрі тощо.
Народний рух України: об’єднання першопрохідників
На основі Донецького обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка у 1989 році сформувалася й Донецька крайова організація Народного руху України (ДКО НРУ). Цьому сприяло входження представників ДТУМ Володимира Білецького, Іллі Шутова, Ігоря Паська до загальнонаціональної великої ради Руху.
Установчі збори Донецької крайової організації Народного руху України відбулися 20 серпня 1989 року в одній з найбільших аудиторій фізичного факультету Донецького державного університету. Це була одна з перших крайових конференцій на сході. У ній взяли участь 109 делегатів від місцевих осередків НРУ Донецької області, що виникли на той час, і громадсько-політичних об’єднань Донеччини.
До кінця 1989-го були створені міські осередки Народного руху України в Донецьку, Димитровому (зараз м. Мирноград), Горлівці, Єнакієвому, Красноармійську (зараз м. Покровськ), Маріуполі, Білицькому.
До найбільших заходів за участю активістів Донецького Руху увійшов і «Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР (22 січня 1990 року). Цю акцію донецька делегація проводила в Києві в районі метро «Берестейська».
Донецька делегація на акції «Живий ланцюг єднання», м. Київ, 21 січня 1990 року
Серед інших яскравих подій були масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-річчя Запорізького козацтва (1-5 серпня 1990 року), велелюдні патріотичні заходи під Берестечком, Батурином, у Лубнах і Хотині - на місцях відомих битв українських козаків за волю Вітчизни.
Разом із шахтарськими страйкомами Донецька крайова організація Народного руху України була найвпливовішою демократичною силою в краї періоду «оксамитової революції» 1990—1991 років.
Донецька крайова організація Народного руху України брала участь у всіх всеукраїнських з’їздах НРУ та загальнонаціональних акціях на підтримку незалежності Литви й на знак непокори кремлівському «ГКЧП».
11 березня 1990 року народ Литви проголосив незалежність своєї країни. В Україні було створено громадську організацію солідарності з народом Литви, Донецьке відділення якої очолив Ілля Шутов. Він і Микола Тищенко організували 31 березня 1990 року в Донецьку на площі Леніна несанкціонований мітинг допомоги Литовській Республіці, який переріс у масові заворушення й походи Руху центральними вулицями Донецька.
Українські поети Дмитро Павличко та Іван Драч (у у центрі) з представниками патріотичної спільноти Донеччини. Кінець 80-х років
Під час спроби військового перевороту у Москві у серпні 1991 року й утворення «ГКЧП» компартія України зганьбила себе співпрацею з путчистами, а Рух став єдиною в тодішній УРСР політичною силою, яка вчинила організований спротив «гекачепістам».
В Донецьку активісти Руху вже 19 серпня 1991 року організували пікетування міськради з вимогою визнання діяльності «ГКЧП» злочинною й антиконституційною. Того ж дня, завдяки наполяганню членів Руху, депутати Донецької міської ради на позачерговій сесії прийняли рішення про засудження та визнання неконституційними дій «ГКЧП». А в оприлюдненому зверненні донеччан до народу, уряду і парламенту України пролунала вимога дотримуватися Декларації про державний суверенітет України і конституційного ладу.
За півтора роки, 6 березня 1993-го, коли в Макіївці комуністи влаштували відновлювальний з’їзд компартії України, Донецька крайова організація НРУ організувала пікетування місця його проведення.
Попри те, що ДКО НРУ була тільки однією з крайових організацій Народного руху України, вона розвинула й плідну міжнародну співпрацю. На початку 1990-х років рухівці організували відправку західною українською діаспорою вантажного літака на Донеччину з великою партією шпитального обладнання (хірургія, спецліжка, медикаменти тощо). Ця підтримка надалі була централізовано передана у медзаклади області через облздоровуправління й через місцеві організації Народного руху.
Другим прикладом міжнародної співпраці стала гуманітарна допомога бібліотекам області. За участю члена великої ради Руху В. С. Білецького Товариство приятелів України (Канада) передало понад 20 тисяч книг і журналів у фонд Бібліотеки канадсько-українського центру Донецької обласної універсальної наукової бібліотеки. Таку ж кількість «Біблій для дітей», випущених на кошти української діаспори, було розповсюджено на Донеччині через структури ДонТУМ та Руху.
За посередництва лідерів ДКО НРУ та філадельфійської організації «Золотий Хрест» у спортивних таборах на «Оселі Ольжича» у Лігайтоні, що поблизу Нью-Йорка, відпочивали і вдосконалювали англійську 15 талановитих дітей з України.
Газету «Східний часопис», засновану членами ДонТУМ і ДКО НРУ, першого ж року існування було відзначено Фондом Івана Багряного.
16 липня 1991 року в День проголошення незалежності України, що відзначався у річницю прийняття Декларації про державний суверенітет, саме активісти ДКО НРУ вперше на Донеччині підняли національний синьо-жовтий стяг в знаковому для всіх місці - на Святих Горах, що над Сіверським Дінцем. А напередодні Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року рухівці організували й масове розкидування листівок на підтримку Незалежності України літаками та гелікоптерами Донецького авіазагону. Кількість активістів НРУ на Донеччині була відносно невеликою — майже 1000 осіб. Але прихильників основних положень програми Народного руху, як показав Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, виявилося понад 80 відсотків населення області.
Читайте також: Битва на Калці: Донеччина вже 800 років на передовій українського спротиву
Синьо-жовтий Бахмут - 1917 року над містом замайорів український прапор
"Українізація" та "коренізація" - інструменти радянського контролю над Україною
Тризуб у Краматорську - невідомі сторінки історії
І криївка під Горлівкою, і підпілля на «Азовсталі»: Що відомо про діяльність ОУН на Донеччині
Українська Гельсінська Група: жертовність із мрією про світле майбутнє